Крик Душі

Чи доводилося вам, як Олені, вигадувати термінову справу на дачі, а потім виконувати її значно сумлінніше, ніж планувалося? Літнього ранку вона приїхала до своєї тітки Марти на чай і трохи свіжого гороху. Біля дерев’яного сараю стояли два стільці, але тітка саме полола грядки й запропонувала долучитися. Олена вже присіла біля бур’янів, коли вирішила, що для першого ранку відпустки це надто впевнений початок. Вона випросталася й показала на горох: «Там горобці. Я краще постережу».

Горобців там не було, зате тітка одразу погодилася: нижні стручки вже достигли, шкода віддавати їх птахам. Олена стала біля грядки й кілька разів плеснула в долоні. Коли тітка нахилилася до бур’янів, Олена перестала плескати. «Повертаються?» — долинуло з-за листя. «Тільки відвернуся», — відповіла Олена, хоча бачила лише кілочки та власні ноги. Через це довелося залишитися на місці. До стільців було всього кілька кроків, але охороняти горох сидячи вона ще не наважувалася: тітка ж бачила, як активно все почалося.

Тітка попросила заодно пройти вздовж сусіднього рядка: там теж наливався горох. Олена пішла, плескаючи через кожні три кроки, бо після розповіді про наполегливих горобців просто гуляти вже не випадало. Долоні швидко почервоніли. Вона взяла біля сараю рушник і почала махати ним над грядкою. Чай тим часом тітка принесла просто до гороху: залишати пост, за словами самої Олени, було не можна. Щоб випити, Олена затиснула рушник під пахвою, але тітка глянула в її бік, і довелося знову махати.

Коли справжній горобець нарешті сів на кілочок, Олена навіть зраділа. Вона махнула рушником, птах полетів. Тепер вона справді охороняла горох, а не вдавала зайнятість, тож перенесла стілець у затінок сараю, звідки бачила обидва рядки. «Спершу я їх вигадала, аби не полоти», — сказала вона тітці. «Але тепер уже працюю. Завтра теж беру горох на себе». Олена поставила чай біля стільця, зірвала дозволений стручок і поклала рушник на коліна. Тут можна було сидіти, їсти горох і цілком чесно не братися за сапку.

Богдан вирішив суворо дотримуватися інструкції й через один суворий пункт мив нові кухонні щипці після кожного кружальця огірка.

Він сидів за столом і збирав собі бутерброд до чаю: хліб, сир, відкрита банка маринованих огірків і металеві щипці. На упаковці приладу чіткими літерами зазначалося: «Ретельно мити після кожного використання». Богдан був людиною педантичною, тому вирішив діяти строго за правилами.

Перше кружальце лягло на сир без зауважень. Богдан підвівся, сумлінно вимив щипці під краном, витер рушником і повернувся по друге. Після другого він повторив процедуру, адже окремий огірок — це повноцінне «використання». На третьому кружальці він підсунув стілець ближче до мийки. На четвертому — переніс туди свою тарілку: ходити через усю кухню заради одного клацання щипцями здавалося марною витратою сил.

Рушник уже намок, а на хлібі ще залишалося чимало порожнього місця. Богдан знову перечитав упаковку: кількість огірків за одне використання виробник, на щастя, не обмежував.

Він нахилив банку, широко розвів щипці й спробував загребти одразу цілу гірку. Огірки вислизали, розбризкуючи розсіл, тому він стиснув інструмент міцніше. На хліб нарешті впала соковита порція, щедро поливши сир маринадом.

Богдан востаннє вимив щипці, витер їх і поклав у сушарку. Але коли він підняв бутерброд, розмоклий від маринаду хліб прогнувся, і всі огірки дружно сповзли назад на тарілку. Богдан зітхнув, відклав щипці, узяв звичайну виделку й просто доїв їх окремо. Інструкцію було виконано бездоганно, хоча чай до цього моменту вже геть вихолов.

Олена поставила нову підлогову сушарку посеред кухні й принесла таз із випраними рушниками.

Вона хотіла швидко розвісити білизну та спокійно випити чаю. Відгук для інтернет-магазину планувався стислий: «Розклалася, стоїть, дякую». Вона навіть виставила коробку до дверей, щоб одразу винести її на смітник.

Перший рушник ліг на струни без зауважень. Проте під другим пластиковий фіксатор вискочив із паза, ніжки зійшлися, і сушарка акуратно склалася, поклавши всі рушники на підлогу. Олена підняла білизну, знову розсунула ніжки й з силою затиснула фіксатор. Для перевірки повісила маленький серветник — конструкція встояла. У чернетці відгуку з’явилося: «Для двох хусточок підходить». Але варто було додати банний рушник, як стійка знову схлопнулася.

Повертати покупку й пакувати її назад Олені було ліньки, тому вона вирішила проблему радикально. Вона дістала з шухляди пластикові кабельні стяжки й міцно зафіксувала з'єднання ніжок. Тепер фіксатор міг вискакувати скільки завгодно — сушарка стала монолітною. Олена успішно розвісила всі рушники та шкарпетки. У відгуку з’явилася примітка: «Після легкого тюнінгу тримає повне завантаження».

Коли білизна висохла, Олена зняла її й спробувала скласти апарат. Стяжки сумлінно тримали каркас. Перерізати їх означало повернути сушарці функцію «скидання рушників».

Знизавши плечима, вона просто занесла розкладену сушарку в душову кабіну. Тепер перед вечірнім душем вона виставляла її в коридор, а після — повертала назад.

Олена відкрила додаток і опублікувала остаточний відгук: «Три зірки. Білизну тримає чудово. Для прийому душу власниці потребує тимчасової евакуації».

Бабуся Стефанія та її сусід Остап посперечалися, чия половина під’їзного килимка краще витирає взуття.

Спільний килимок перед їхніми дверима роками спокійно виконував свою роботу. Та в дощовий четвер Стефанія повернулася з ринку й вирішила влаштувати йому чесну перевірку. Остап, обтрушуючи черевики праворуч, зауважив, що його частина працьовитіша. Стефанія провела крейдою рівну лінію посередині, заснувавши офіційне випробування.

Для першого тесту вони витерли по мокрому черевику й стали на папір. Відбиток Стефанії залишив три смуги, а Остапів — лише дві, тож сусід одразу записав собі перемогу. Вона поразку прийняла, але зазначила, що зліва сильніше дме з прольоту. Вона розчесала ворс старою виделкою, витягнувши звідти ґудзик, дві соснові голки та монету. Знахідку зарахували килимку як премію. Повторний тест залишив на папері лише одну смугу.

Наступного ранку килимок почав мігрувати коридором: Остап зсував його, бо той «збирав пил», а Стефанія повертала назад. Втомившись від цієї тяганини, вона принесла кравецькі ножиці й розрізала килимок точно по крейді. Свою половину вона вимила, висушила й надійно зафіксувала біля дверей двостороннім скотчем.

Фінальний тест після вечірньої зливи розставив усе по місцях: Стефанієва половина міцно трималася на місці й зняла весь пісок, а Остапова з’їхала до батареї разом із його черевиком.

Стефанія подумки поставила своїй половині п’ять балів за зчеплення і лише одиницю — за сусідську дипломатію. А вузьку щілину між шматками вони вирішили залишити як офіційний, непідкупний кордон.

Джулія просто хотіла помити руки у вбиральні бібліотеки, але натрапила на новий автоматичний дозатор мила, який жив за власними правилами і спрацьовував чомусь лише тоді, коли вона забирала руку.

Вона піднесла долоню під носик — тиша. Посунула ближче, почекала. Та щойно Джулія різко відсмикнула руку, прилад тут же виплюнув порцію мила прямісінько в порожню раковину. Друга спроба була стратегічною: рука під сенсор, пауза, швидкий рух назад. Цього разу мило влучило їй прямо в рукав. Прилад явно визнавав її присутність, але співпрацювати відмовлявся нанівець.

Під час третьої спроби Джулія підставила одну долоню під носик, а другу тримала збоку для перехоплення. Коли нічого не відбулося, вона нахилилася ближче, щоб роздивитися світлодіод. Саме в цей момент дозатор зреагував і капнув милом просто їй на окуляри.

Навпомацки кинувшись до сусіднього сенсорного крана, Джулія з’ясувала, що вода там тече лише тоді, коли безперервно махати перед нею рукою. Збоку це виглядало так, ніби вона зі сльозами на очах дуже емоційно з кимось прощається.

На шум зайшла бібліотекарка з паперовими рушниками й одразу розгадала ребус: корпус датчика під час ранкового монтажу майстри встановили задом наперед.

Джулія ретельно промила окуляри, розвернула сенсор у правильний бік і знову підставила долоню — мило слухняно впало куди слід. Потім вона піднесла забризканий рукав до крана, знову замахнулася рукою, щоб увімкнути воду, і врешті вимила манжету. Вийшовши з бібліотеки, вона вирішила більше не зв'язуватися з розумними ґаджетами — принаймні до наступного миття рук.

Богдан зайшов до супермаркету лише по молоко й чай, але несправний візок вирішив самостійно сформувати його меню на тиждень.

Переднє ліве колесо заклинило під кутом, тому замість прямої лінії візок одразу потягнув його праворуч — прямісінько в овочевий відділ. Намагаючись вирівняти курс, Богдан шарпнув ручку на себе, випадково зачепив стелаж, і сітка з картоплею розсипалася по підлозі. Зібравши бульбу, він зітхнув і кинув її в кошик: повертати її на полицю після такої аварії здавалося ніяково.

Біля холодильників йому довелося маневрувати: однією рукою тримати дверцята, а іншою стримувати візок, який так і норовив заїхати під полицю з сиром. Молоко він все ж виборов, а пачку чаю затиснув між картоплинами, щоб та не совалася по порожньому дну.

Щоб компенсувати перекіс, Богдан вирішив створити противагу й поставив з правого боку п’ятилітровий бутель води. Візок справді вирівнявся, але тепер набрав загрозливої інерції. У відділі побутової хімії бутель зсунувся, візок різко вильнув і збив піраміду з паперових рушників. Три рулони впали на підлогу. Зафіксувавши бутель коліном, Богдан зібрав рушники й теж склав у кошик.

Тоді він вигадав новий метод: став перед візком і потягнув його за собою. Виявилося, що задом наперед цей апарат їде ідеально рівно й слухняно.

Озираючись через плече, Богдан дотягнув його до каси й розплатився за весь незапланований набір. А ввечері, розвантаживши пакети, він відкрив сторінку магазину й залишив відгук: «Місткий, міцний, сам розширює список покупок. Уперед їде важко, задом наперед — бездоганно». Потім поставив чотири зірки й налив собі склянку води. Принаймні одна спонтанна покупка вже знадобилася.