«Я прийшла перевірити автоматичний дозатор мила, а він видає мило тільки після того, як я забираю руку», — сказала Джулія. Вона була пенсіонеркою, яка писала докладні відгуки про звичайні речі, бо мала вільний час і окуляри для читання дрібних інструкцій. Цього разу об’єктом огляду став новий дозатор у вбиральні районної бібліотеки.

Джулія піднесла долоню під носик. Нічого. Порухала рукою ближче до датчика — теж нічого. Коли вона прибрала руку, дозатор зосереджено виплюнув порцію мила просто в умивальник. Джулія спробувала ще раз, тепер уже швидше: долоня під носик, пауза, долоня геть. Мило влучило їй у рукав.

Щоб зловити третю порцію, Джулія підставила другу руку збоку й різко відсмикнула першу. Дозатор мовчав. Вона нахилилася перевірити, чи світиться датчик, і саме тоді мило впало їй на окуляри. Джулія випросталася, навпомацки відкрила кран і почала промивати скельця. Датчик крана теж вимагав руху, тому вода текла лише тоді, коли вона махала перед ним вільною рукою. Для миття рук це було незручно, зате дуже переконливо виглядало як прощання.

Бібліотекарка принесла паперові рушники й перевірила дозатор. Виявилося, датчик встановили задом наперед. Його повернули, і мило нарешті потрапило Джулії в долоню з першої спроби. У відгуку вона поставила дві зірки: одну за чистоту, другу за те, що пристрій навчив її не втрачати пильності у вбиральні. Проблему вирішили, а рукав випрали того ж вечора.