— П’ять зірок за наполегливість, — сказала Беатріс, беручись за ручку супермаркетного візка.

Вона зайшла лише по молоко й чай, але переднє ліве колесо візка стояло боком. На першому повороті візок рішуче звернув до картоплі. Беатріс потягнула його назад, колесо скрипнуло, а лікоть зачепив сітку з картоплею. Вона спіймала її біля підлоги й поклала у візок. Тепер це була не випадковість, а покупка.

Щоб урівноважити картоплю, Беатріс поставила праворуч п’ятилітрову пляшку води. Візок справді поїхав прямо, але тільки якщо штовхати його швидко. Біля стенда з паперовими рушниками пляшка посунулася, візок розвернувся й м’яко виштовхнув три рулони в прохід. Беатріс склала їх усередину, бо повертати на стенд під наглядом цього колеса вже не наважувалася.

До каси вона дісталася задом: у зворотному напрямку візок котився бездоганно. Беатріс купила молоко, чай, картоплю, воду й рушники, а ввечері написала відгук: «Місткий, міцний, сам складає меню. Для руху вперед не рекомендую. Для паркування заднім ходом — бездоганний». П’ять зірок вона залишила: зрештою, початкову обіцянку треба виконувати.