Я, черепаха Клаус, уже ковзав животом по кухонній плитці, міцно тримаючи в роті листок салату. Інший край листка зажувала бічна щітка робота-пилососа. Він тягнув мене до коридору з упевненістю приладу, який не читав інструкцію про черепах.

П’ять хвилин тому Оксана випустила мене погуляти й поклала салат біля холодильника. Потім увімкнула пилосос, бо люди люблять одночасно годувати тварину й прибирати її обід. Я майже дійшов до листка, коли щітка підхопила його. Я вкусив свій край. Пилосос не поступився. Я теж мав плани.

Ми повільно рушили через кухню. Пилосос зачепив миску з водою, розлив її й намочив собі колеса. Вони почали буксувати, але щітка далі крутилася, скручуючи салат у тугий зелений джгут. Я вперся лапами в плитку. Швидкості це не додало нікому, зате ситуація стала офіційно безглуздою.

На шум прийшла Оксана й вимкнула пилосос. Вона витягла салат зі щітки, промила його та поклала переді мною саме біля холодильника. Я знову опинився там, звідки почав, тільки мокрий і з досвідом громадського транспорту. Оксана витерла підлогу вручну. Приємно бачити, що хоч хтось сьогодні навчився не довіряти техніці свій обід.