Одного разу моя людина вирішила випрати мою ковдру саме тоді, коли я нарешті вмостилася спати. Ми були у ванній: господиня сортувала білизну, а я лежала біля пральної машини, бо там тепла підлога. Для собаки це цілком пристойне місце після прогулянки. Я вже підібгала лапи, коли вона сказала: «Амаро, посунься», — і потягнула ковдру за край. Довелося підвестися. Люди чомусь вважають, що коли вони не сплять, то й решті зарано.

Господиня поклала ковдру до відкритого кошика й повернулася до рушників. Я обережно витягла її зубами, віднесла назад на теплу плитку та розправила передніми лапами. Куточок трохи загнувся, але для сну це не суттєво. Господиня озирнулася саме тоді, коли я опускала голову. «Вона ж брудна», — пояснила вона й знову забрала ковдру. Я понюхала край, поки він пропливав повз ніс. Пахло домом, мною і вчорашньою прогулянкою. Цілком нормальна ковдра, без несподіванок.

Цього разу господиня поставила кошик на табурет, щоб я не дістала ковдру знову. Я сіла внизу й подивилася вгору. Стрибати заради денного сну було б уже зайвою роботою. Поруч на підлозі лежав чистий рушник, який вона щойно принесла із сушарки. Я торкнулася його носом, потім глянула на господиню. Вона підняла рушник і поклала на полицю. Очевидно, самих поглядів для оформлення обміну не вистачало. Довелося встати й підійти ближче.

З нижньої полиці я витягла інший чистий рушник, затисла його зубами й віднесла на своє тепле місце. Перш ніж господиня встигла щось сказати, я лягла на нього й заплющила очі. «Добре. Але цей теж потім прати», — сказала вона. Машина загуділа, моя ковдра закрутилася за склом, а рушник залишився піді мною. Обмін спрацював. Щоправда, рушник був для рук: щойно я вкладала на нього передні лапи, задні опинялися на плитці. Спати довелося дуже компактно.