Тарас прийшов попрацювати в офіс, але табличку «ВІЛЬНЕ МІСЦЕ» на його столі колеги зрозуміли як повідомлення, що вільний саме Тарас. Він обрав незаброньований стіл біля вікна, поставив ноутбук і поклав табличку збоку, щоб нікому не заважала. З коридору тепер було видно лише велике слово «ВІЛЬНЕ».

Першою підійшла колега з відділу продажів і попросила швидко переглянути презентацію. Тарас показав на табличку й пояснив, що вона стосується місця. Колега кивнула, залишила презентацію й сказала: «Чудово, тоді як матимеш хвилинку». За нею прийшов бухгалтер із таблицею, потім дизайнер із трьома варіантами синього, які відрізнялися переважно впевненістю дизайнера. Щоразу Тарас клав табличку плазом, але працівник офісу, проходячи повз, чемно повертав її вертикально: правила гарячих столів вимагали чітко позначати статус місця.

До обіду біля столу вже стояла акуратна черга. Тарас спробував перевернути табличку написом до вікна, та люди вирішили, що треба заходити з іншого боку. Він сховав її в шухляду — і за десять хвилин отримав повідомлення від адміністратора з проханням не приховувати офісне маркування. Тарас зітхнув, дістав табличку й відкрив календар.

Наступної середи він сам поставив «ВІЛЬНЕ МІСЦЕ» рівно по центру столу та додав поруч аркуш: «Вільний Тарас: 15:00–16:00». Колеги записалися в короткий список і прийшли по черзі. О шістнадцятій Тарас прибрав обидві таблички, пересів за сусідній заброньований стіл і спокійно допив каву. Відтоді година запитань стала щотижневою, а решту дня він офіційно був зайнятий — нарешті написаному в офісі можна було вірити.