Чи доводилося вам, як Олені, вигадувати термінову справу на дачі, а потім виконувати її значно сумлінніше, ніж планувалося? Літнього ранку вона приїхала до своєї тітки Марти на чай і трохи свіжого гороху. Біля дерев’яного сараю стояли два стільці, але тітка саме полола грядки й запропонувала долучитися. Олена вже присіла біля бур’янів, коли вирішила, що для першого ранку відпустки це надто впевнений початок. Вона випросталася й показала на горох: «Там горобці. Я краще постережу».

Горобців там не було, зате тітка одразу погодилася: нижні стручки вже достигли, шкода віддавати їх птахам. Олена стала біля грядки й кілька разів плеснула в долоні. Коли тітка нахилилася до бур’янів, Олена перестала плескати. «Повертаються?» — долинуло з-за листя. «Тільки відвернуся», — відповіла Олена, хоча бачила лише кілочки та власні ноги. Через це довелося залишитися на місці. До стільців було всього кілька кроків, але охороняти горох сидячи вона ще не наважувалася: тітка ж бачила, як активно все почалося.

Тітка попросила заодно пройти вздовж сусіднього рядка: там теж наливався горох. Олена пішла, плескаючи через кожні три кроки, бо після розповіді про наполегливих горобців просто гуляти вже не випадало. Долоні швидко почервоніли. Вона взяла біля сараю рушник і почала махати ним над грядкою. Чай тим часом тітка принесла просто до гороху: залишати пост, за словами самої Олени, було не можна. Щоб випити, Олена затиснула рушник під пахвою, але тітка глянула в її бік, і довелося знову махати.

Коли справжній горобець нарешті сів на кілочок, Олена навіть зраділа. Вона махнула рушником, птах полетів. Тепер вона справді охороняла горох, а не вдавала зайнятість, тож перенесла стілець у затінок сараю, звідки бачила обидва рядки. «Спершу я їх вигадала, аби не полоти», — сказала вона тітці. «Але тепер уже працюю. Завтра теж беру горох на себе». Олена поставила чай біля стільця, зірвала дозволений стручок і поклала рушник на коліна. Тут можна було сидіти, їсти горох і цілком чесно не братися за сапку.