Одного разу Соломія вирішила вразити організаторку кулінарного клубу бездоганно впорядкованою кухнею й так захопилася розумним принтером етикеток, що той почав друкувати назви всього, що вона будь-коли купувала. До приходу Марти залишалася година, а банки з гречкою, рисом і квасолею вже стояли рівними рядами. Цього цілком вистачило б нормальній людині, але Соломія натиснула «Синхронізувати з кошиком», бо хотіла виглядати людиною, яка навіть корицю тримає під наглядом.

Принтер слухняно видав «Кориця», потім «Паприка», а далі згадав історію покупок за три роки. На стіл поповзли «Йогурт полуничний», «Батарейки АА», «Пакети для сміття, 35 літрів» і «Кріп, один пучок». Соломія скасувала друк у застосунку, але принтер уже завантажив список і працював самостійно. Викидати добрі етикетки їй стало шкода, тому вона почала клеїти їх на відповідні речі.

Через двадцять хвилин батарейки були підписані, сміттєві пакети теж, а самотня наклейка «Кріп» чекала продукту, якого вдома не існувало. Коли Марта прийшла готувати пиріг для зустрічі клубу, Соломія ще ловила стрічку біля краю столу. Марта попросила папір для випікання — і Соломія відразу знайшла його в нижній шухляді завдяки етикетці, надрукованій після покупки, зробленої два роки тому. Потім так само швидко знайшлися ваги, ваніль і запасна лопатка.

Пиріг вчасно поїхав на зустріч, а Марта попросила Соломію наступного разу допомогти впорядкувати клубну шафу. Увечері Соломія вимкнула синхронізацію, але принтер залишила на кухні. Вона вставила новий рулон і надрукувала «Ключі», приклеївши етикетку до маленької миски біля дверей. Уперше за місяць ключі справді опинилися там — техніка нарешті виправдала її очікування.