Я так старався вразити доглядачку своєю охайністю, що завалив яблуками власне спальне місце. У вольєрі при центрі порятунку тварин саме достигла яблуня, і я збирався подрімати на низькому дерев’яному настилі. Доглядачка зайшла прибрати опалі плоди й поставила біля хвіртки відро. Я підхопив одне яблуко та поклав на настил: лисові теж іноді хочеться, щоб його похвалили не лише за те, що він нічого не вкрав. Особливо коли людина прийшла без щітки й нікуди не поспішала.

«Тарасе, який ти помічник», — сказала вона, підбираючи яблуко з дошок. Цього вистачило. Поки вона відносила повне відро за хвіртку, я приніс друге яблуко, потім третє. Носив обережно, по одному, щоб вона бачила: тут працює відповідальний лис, а не просто хтось із вільною пащею. Коли вона повернулася, на настилі вже лежало стільки плодів, що я міг поставити туди лише передні лапи. Решта тіла залишалася на землі, хоча спати збирався весь я.

Доглядачка присіла збирати яблука навколо дерева, а я вирішив виправити становище до того, як вона помітить мою незручну позу. Поряд стояла порожня широка миска для сніданку. Я покотив у неї найближче яблуко носом. Воно залишилося всередині. Чудово: миска тримала плоди значно краще за пласкі дошки. Я переніс туди решту, а останнє підштовхнув лапою, притримуючи край миски другою лапою. Настил знову був вільний. Навіть місце для хвоста залишилося. Я перевірив це особисто й уже почав вкладатися.

Тут доглядачка принесла сніданок. Побачивши повну миску, вона поставила поруч годівницю з отворами й розклала корм усередині: яблука вирішила забрати після обходу. Я міг звільнити миску знову, але тоді довелося б псувати щойно наведений порядок. Тож я сам обрав чистий настил і сніданок із додатковою роботою. Ліг на дошки та почав витягати шматочки лапою. Похвала вже скінчилася, а працювати помічником іще доводилося.