Марина зранку просто хотіла тихо пережити щотижневий онлайн-мітинг і допити каву, поки вона ще пам’ятає, що була гарячою. Вона сіла за кухонний стіл, відкрила ноутбук і поставила біля себе новий корпоративний мікрофон, який айтішник урочисто назвав «рішенням для чистої комунікації». У корпоративному житті це, як правило, означає, що зараз щось почне жити окремим життям.

Коли керівник попросив Марину коротко оновити статус проєкту, мікрофон замість її голосу передав дуже виразне муркотіння. Бо кіт Марини, Плюшка, саме потерся об нього щокою, і система шумозаглушення, очевидно, вирішила, що люди — це тимчасове явище, а кіт говорить по суті. У чаті одразу з’явилося: «Дякую, Марина, чуємо, що є певні ризики». Від нервів вона потягнулася вимкнути мікрофон, зачепила ложку, ложка впала в чашку, чашка — на клавіатуру.

Ноутбук образився і почав самовільно вмикати все підряд: демонстрацію екрана, субтитри й якийсь фільтр, який зробив Марину картоплиною з окулярами. Керівник, не моргнувши, сказав: «Дякую за візуалізацію навантаження команди». Щоб усе зупинити, Марина висмикнула мікрофон, але разом із ним відключила док-станцію, і на великому екрані завис останній кадр: Плюшка урочисто сидить перед камерою, а під ним автоматичний підпис: «Марина презентує».

За дві хвилини Марина зайшла в дзвінок з телефона, вже без спецефектів і без ілюзій. Керівник сказав, що це був «найживіший апдейт кварталу», і попросив надіслати слайди. Марина чесно надіслала скриншот із котом. Відтоді мікрофон стоїть у шухляді, а Плюшка, здається, чекає підвищення.