Марина працювала з дому й дуже пишалася тим, що в неї є «робочий куточок»: стіл, ноутбук і фікус, який стояв у кадрі й створював враження, ніби тут живе людина, яка не їсть сирники над клавіатурою. Того ранку в неї була важлива відеонарада з новим керівником, тож вона навіть одягла сорочку. Знизу, щоправда, лишилися піжамні штани, бо корпоративна культура теж має межі.

За хвилину до дзвінка Марина помітила, що фікус нахилився так, ніби збирався особисто обговорювати квартальний план. Вона підсунула горщик далі, але зачепила зарядку. Ноутбук перейшов на батарею, образився й затемнив екран. Марина смикнула кабель назад, горщик хитнувся, і фікус урочисто висипав трохи землі просто на клавіатуру. Саме в цю мить нарада почалася, камера ввімкнулася, а Марина, як людина з досвідом, удала, що все під контролем. На екрані вона мовчки усміхалася, а під столом однією рукою тримала горщик, другою витрушувала землю з кнопки Enter.

Проблема в тому, що коли Enter нарешті звільнився, він одразу відправив у чат те єдине, що Марина встигла випадково набрати: «фффффф». Новий керівник замовк, подивився в камеру й сказав, що йому дуже близька ця реакція на ранкові мітинги. Усі засміялися, Марина теж — трохи занадто щиро, бо все ще підтримувала фікус коліном.

Після наради керівник написав їй окремо: «Дякую за людяність. І гарна рослина». Тепер фікус стоїть на підлозі, поза кадром, як колега після тренінгу з меж. А Марина знову працює у своєму «робочому куточку» й дивиться на нього з повагою: не кожна рослина може так впевнено взяти слово на першій зустрічі.